Анархія і хаос, що панують на рівні центральних органів влади і стали свого роду брендом української політики, глибоко вразили всю вертикаль державної влади. Міжпартійні і міжкоаліційні чвари слугують поганим прикладом для великої когорти держслужбовців і посадовців на місцях. Часто, своїми недалекоглядними діями чиновники різного рангу і рівня сприяють появі цілої низки проблем, на ліквідацію наслідків яких держава змушена витрачати чималі сили і кошти.
Чорноморський флот, НАТО, статус Криму і Севастополя, присутність і вплив на ситуацію в регіоні Західного і Східного чинників – найчастіше саме ці теми стають як основою інформаційних повідомлень українських і зарубіжних ЗМІ, так і предметом з'ясування відносин на міждержавному рівні. Ініційовані і підживлювані переважним чином ззовні, вони експлуатувалися і донині експлуатуються всіма «зацікавленими» сторонами, створюючи штучну напруженість в українському соціумі.
Низка останніх «гучних» подій навколо однієї з найболючіших для України, кримської тематики показала, що значною мірою градус кипіння підвищився завдяки діям, рівно як і бездіяльності, українських державних інституцій. Це продемонстрували події навколо Графської пристані в Севастополі, це показала ситуація зі святковими заходами, що їх улаштовував ЧФ РФ.
Чи не головною резонансною подією сезону весна-літо 2008 року стала сутичка в Севастополі групи радикально-налаштованих і співчуваючих їм представників місцевих проросійських організацій з військовослужбовцями українських ВМС на Графській пристані 5 липня. І хоча відтоді минув ось вже місяць, відгомони цих подій донині хвилюють громадськість, створюючи все нові й нові інформаційні приводи для висвітлення їх як в українських, так і в зарубіжних ЗМІ.
Порушивши кримінальну справу, здійснюючи слідчі дії і затримання учасників безладів, сьогодні севастопольська міліція намагається повернути собі добре ім'я. Бо хто як не вона своєю бездіяльністю дозволила розвиток ситуації за тим сценарієм, який спостерігається і до сьогодні. Після отримання інформації про перші спроби радикалів влаштувати колотнечу з військовослужбовцями ВМС України, місцеві правоохоронці мали принаймні близько двох годин, щоб відреагувати на розвиток ситуації і не допустити сутичок. На жаль, цього не сталося. У результаті супротивники установки пам'ятного знаку на честь 90-річчя підйому українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту вчинили бійку.
Усвідомлення ж того, що насправді сталося, і які це може мати наслідку, прийшло до українських вартових порядку пізніше. У результаті начальник УМВС України в Севастополі генерал Валерій Пєтухов змушений був виправдовуватися, що за браком особового складу йому цього дня довелося виганяти на Графську своїх співробітників «з теками з кабінетів», а міністр внутрішніх справ Юрій Луценко дуже хотів, щоб розслідування інциденту було передане СБУ. «Те, що відбувалося під тими гаслами, які використовувалися, і антидержавницька істерія, яка після цього нагнітається різними активістами політичних сил, говорить про те, що це – спеціально підготовлена антидержавницька провокація, з якою мала розібратися СБУ», – заявив надалі головний український міліціонер.
А виправдовуватися міліційним чинам дійсно є за що. Річ у тім, що безпосередньо в самому Севастополі дислокується полк внутрішніх військ, батальйон патрульно-постової служби і спецпідрозділ МВС «Беркут» військовослужбовці яких щодня залучаються до охорони громадського порядку на вулицях міста. На цьому тлі всі подальші заяви міліційних чинів про відсутність особового складу виглядають, м'яко кажучи, непереконливо. Видимих же причин, з яких ці сили міліції не були задіяні для нормалізації ситуації, можна назвати тільки дві: або не було команди на приведення їх у готовність протистояти масовій бійці, або ж ці частини не здатні за дві години бути готовими для реакції на кризову ситуацію. До того ж, тільки цього року для охорони громадського порядку на день російського ВМФ севастопольська міліція виділила близько 1,5 тисяч людей.
У свою чергу той факт, що до розслідування інциденту так і не була залучена українська спецслужба, зайвий раз засвідчив, що сутичка на Графській була не заздалегідь спланованою кимось «ззовні» акцією, а стала логічним продовженням бездіяльності місцевої влади.
Утім, середе програвши опинилось і українське оборонне відомство. Причому, не тільки і не стільки внаслідок невдалої спроби встановити меморіальну дошку, скільки інформаційно. Усіляких претензій і звинувачень на адресу людей в погонах було б значно менше, пригадай ВМСУ про те, для чого вони перебували на Графській пристані – для підготовки місця проведення урочистих заходів з нагоди 16-ї річниці з дня заснування українського військового флоту. Саме тут на час свята були встановлені державний прапор України, плакат з поздоровленням на адресу моряків, покриття для виступу творчих колективів Військово-морських Сил. Саме з цієї причини тут були українські військові, що виконували роль оточення місця підготовки і проведення свята. Саме з аналогічних міркувань військовослужбовці ЧФ РФ з пов'язками «патруль» впродовж тижня чергують на Приморському бульварі Севастополя, де біля пам'ятника «Затопленим кораблям» щорічно встановлюється плавпричал для підготовки і проведення заходів з нагоди Дня ВМФ Росії. У цій же ситуації установлення таблички було, можливо, і спірним, але все таки окремим епізодом підготовки до свята українського військового флоту.
Тому дарма промовчало Міноборони, отримавши на свою адресу обвинувачення, зокрема і від окремих депутатів Верховної Ради, у тому, що на Графській пристані армія діяла незаконно і що «в Севастополі вперше за 225 років стався ганебний факт конфлікту армії з населенням».
Інший приклад – щорічний галас навколо святкування в Севастополі Дня російського ВМФ. Постанова Кабінету міністрів України від 26 березня 2003 року за №378, що визначає порядок підготовки і проведення за участю особового складу, з використанням озброєння і військової техніки, потенційно небезпечних заходів у присутності цивільного населення, на яку, аргументуючи свою заборону на той чи інший епізод демонстрації сили ЧФ РФ, посилається українська сторона, містить масу невизначеностей і двозначних положень. Так, наприклад, у ній немає чітких визначень того, що слід розуміти під «демонстрацією застосування зброї і засобів ураження», а що під «демонстрацією технічних можливостей» озброєння і військової техніки. Не містить документ пояснень і з приводу того, які заходи є міжнародними – ті в яких разом з іноземними військовими формуваннями беруть участь українські військові, чи ті, які іноземні військові проводять на території України самі, без своїх українських колег.
У результаті, на тлі заборони МЗС України на використання засобів імітації під час морського параду на День ВМФ РФ 27 липня поточного року, маючи всі козирі на руках, російська сторона в особі командуючого ЧФ РФ віце-адмірал Олександра Клєцкова заявила: «Є постанова Кабінету міністрів (України – прим. авт.), і ми її виконуємо в тому ракурсі, в якому вона написана».
Парадоксально, але замість безрезультатних домовленостей, низки дипломатичних скандалів і з'ясування стосунків на міждержавному рівні, ніщо не заважало українській стороні, як не заважає і нині, внести зміни до згаданого документа, конкретизувавши окремі його положення в частині, яка стосується механізму підготовки і проведення парадів військ, показів озброєння і військової техніки, що мають міжнародний характер. Адже в ефективному механізмі контролю дій іноземних військових на своїй території держава повинна бути зацікавлене апріорі. Поки ж українська влада не усвідомила того, що цей механізм перебуває безпосередньо в її руках.
І не дивно, що на тлі власної «безпорадності» Києву не вірять в існуванні всемогутнього «зовнішнього чинника». Так, безумовно, він існує і впливає на ситуацію в Україні. Проте найчастіше цей чинник з'являється там, де для нього створені сприятливі умови.
http://ua.glavred.info/
