Сьогодення національної історіографії, крім іншого, позначене глибоким і всебічним вивченням таких важких і складних для нашого народу процесів, як колективізація та Голодомор 1932-1933 рр. Перед дослідниками відчиняються двері до не доступних та секретних раніше документів, вони мають можливість вільно спілкуватися з очевидцями тієї доби, знайомитися із працями своїх закордонних колег. Відтак, з кожним днем ми все більше й більше довідуємося про трагічну епоху 20-30 рр. ХХ ст., яку довелося пережити українському народові.
Важливим кроком у з’ясуванні багатьох важливих складових окресленої доби стала праця відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора, завідуючого відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України Станіслава Кульчицького під назвою “Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення”, що вийшла у ТОВ “Інформаційно-аналітична агенція “Наш час” в серії “Невідома Україна”.
Крок за кроком перед нами постають події, пов’язані з народженням “держави-комуни” й місцем у ній України, трагічні роки, так званого, “великого перелому” з його переходом до форсованої індустріалізації та курсом на колективізацію. Поступово автор підводить читача до питання завершення колективізації сільського господарства та кризи колгоспного ладу. Поряд із цим, через хлібозаготівлі та відбирання у населення елементарних засобів існування на українське суспільство невблаганно лягала чорна тінь Голодомору.
Значну увагу, серед іншого, автор приділяє статистичним питанням втрат українського народу внаслідок Голодомору 1932-1933 рр. Проф. С. Кульчицький далекий від невмотивованих висновків та цифр. Беручи до уваги досить широке коло відомостей та дослідницьких бачень, учений за власними обрахунками наводить кількість загиблих –близько 5 млн. осіб.
“Українські вчені та краєзнавці, – говорить С. Кульчицький, – спромоглися донести до свідомості свого народу зовнішній вигляд Голодомору. Це зроблено з деталями, від яких перехоплює подих. Але вчені, можливо, не були такі переконливі в розкритті логіки подій, що розгорталися від початку суцільної колективізації сільського господарства. Мабуть, на саму колективізацію слід подивитися ширше – як на один з елементів творення більшовиками такого соціально-економічного ладу, який суперечив інтересам переважної більшості населення, тобто був від природи штучним і міг виникнути тільки в силовому полі терористичної диктатури. І останнє завдання – ключове для визначення геноцидної природи голоду в УСРР і на Кубані. Треба з’ясувати, чому для Кремля регіони з найбільшою концентрацією українського населення становили особливу небезпеку, внаслідок чого тільки проти них було застосовано найтяжчу форму терору – терор голодом”.
Такі завдання поставив перед собою автор, а наскільки йому вдалося їх реалізувати – судити читачам. Дослідження створене на основі широкого кола документальних джерел та літератури, ілюстроване і, як зазначається в анотації, “призначене для української громадськості, яка зацікавлена у міжнародному визнанні Закону України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”. Навіть якщо характеризована монографія на сьогодні не зможе дати вичерпні відповіді на ті чи інші актуальні проблеми нашої минувшини, вона, сподіваємось, стане важливим кроком на шляху пізнання українським народом своєї історії, важкої, складної, проте своєї.
Тарас Вихованець,
магістр історії
