Про Соціалістичну партію України
Робота зі створення Соціалістичної партії України розпочалася після заборони КПУ (КПРС). Перші установчі збори зі створення первинних організацій СПУ відбулися у Донецьку, Дніпропетровську, Харкові тощо.
Засідання ініціативної групи у Києві відбулося 18 вересня 1991 р. Неформальним лідером оргкомітету та ініціативної групи з самого початку був народний депутат України О.Мороз. Поряд з ним працювали В.Ромащенко, В.Кізіма, В.Дрозд, Н.Костенко, В.Литвинчук, В.Пронін та інші.
26 жовтня 1991р. у Києві на установчому з'їзді нової партії було прийнято декларацію про створення Соціалістичної партії України, Програмну заяву, Статут СПУ, низку документів з поточних питань. Також - після гострих дискусій - була прийнята назва нової політичної організації "Соціалістична партія України". Назва відображала суть партії, головним гаслом якої стало: "За соціалізм, демократію, прогрес!".
Протягом 1991-1992 рр. завершився процес створення обласних партійних організацій. У Криму республіканську організацію СПУ було створено в 1996 р. Першим секретарем Кримського рескому СПУ було обрано М.Гриня.
Після з'їзду партія активно включилася у політичне життя країни. Соціалісти брали участь у проведенні референдуму 1 грудня 1991 р. й у виборах Президента України як однієї з умов зміцнення виконавчої влади.
У 1992 р. СПУ як єдина ліва політична сила відстояла і відновила довіру у людей до свята Першого травня, Дня Перемоги і 8 Березня, не допустила вандалізму над пам'ятниками радянської епохи.
З 15 березня 1992 р. СПУ отримала можливість пропагувати ідеї соціалізму і демократії, публічно захищати інтереси людей праці у своєму друкованому органі - газеті "Товариш", її перший номер вийшов у квітні того ж року. Редактором газети було затверджено А.Мартинюка.
II з'їзд СПУ, який відбувся 28-29 листопада 1992 р. у Києві прийняв Програму партії і це було завершальним етапом у створенні Соціалістичної партії України.
На III з'їзді СПУ, який відбувся 18-19 грудня 1993 року у Києві, партія заявила про перехід в опозицію до існуючої виконавчої влади. Таке рішення було прийнято у відповідь на політику, яку проводили Президент Л.Кравчук і прем'єр-міністр Л.Кучма, які раніше обіймали високі посади у радянській компартійній структурі. З'їзд затвердив передвиборну платформу СПУ, реалізація якої у разі приходу до влади позитивно вплинула б на стабілізацію ситуації в країні.
IV з'їзд СПУ, який відбувся 16 квітня 1994 р. у Києві, розглянув питання про участь партії у дострокових виборах Президента України. Було прийнято рішення висунути кандидатом у Президенти України Голову Політради СПУ О.Мороза.
З'їзд партії відповів також на важливе питання внутрішньопартійного характеру - про взаємовідносини з КПУ, яка була зареєстрована 5 жовтня 1993 року. Тоді воно полягало у дилемі - злитися з КПУ і припинити своє існування чи продовжити свій шлях - шлях лівоцентристської партії.
Для реалізації своїх парламентських можливостей соціалісти розробили документ під назвою "Основні положення і напрями становлення економіки України у кризовий період", який було винесено на розгляд Верховної Ради України як програму уряду. Пропозицію соціалістів підтримав парламент. Однак ситуація різко змінилася після обрання Президентом Л.Кучми - ставленика військово-промислового комплексу. О.Мороз на президентських виборах посів третє місце. Його підтримали більше трьох мільйонів виборців.
13 грудня 1994 р. Політрада СПУ ухвалила заяву, в якій зазначила, що у разі продовження згубного курсу капіталізації на догоду мафіозно-спекулятивним угрупованням, СПУ перейде в повну опозицію. Пізніше, у квітні 1995 р., після невдалих спроб порозумітися через парламент з виконавчою владою, СПУ була змушена заявити про свою опозицію до неї, оскільки її політика вела до повного знищення державної незалежності України.
З другої половини 1994 р. розпочався процес зростання лав СПУ. Того ж року було створено молодіжне крило партії - Соціалістичний конгрес молоді (СКМ).
У 1995 р. з ініціативи СПУ відбулося перше організаційне засідання Євразійського конгресу, на якому були присутні представники партій соціалістичної орієнтації з Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Росії, Таджикистану й України, а також як спостерігачі об'єднані ліві Іспанії, соціалісти Сербії і комуністи Франції.
Події другої половини 1996 р. свідчили про початок нового витка розвитку СПУ, зокрема про наявність у партії кількох напрямів.
На першому етапі VI з'їзду партії, який відбувся 21-22 грудня 1996 р. у Києві, було прийнято програмну заяву СПУ "Україні - працю, соціальну справедливість, безпеку, демократичну державу, соціалізм!"
Організаційне зміцнення лав партії, перехід до професіоналізму в партійній роботі дали можливість соціалістам у 1996-1997 рр. виступити організаторами акцій протесту, спрямованих проти систематичних невиплат зарплат, пенсій, стипендій. Великий резонанс мала всеукраїнська акція протесту, яка відбулася 18 березня 1997 р. під гаслом "Роботи, зарплати, хліба!".
У 1997 р. партія розпочала реалізацію плану зі створення загальнодемократичного фронту, який би об'єднав прогресивні сили проти засилля олігархічних сил і кланів в економічному й політичному житті країни. 14 червня 1997 р. на спільному засіданні Політради СПУ та Вищої ради СелПУ було досягнуто згоди щодо створення єдиного передвиборчого блоку і прийнято Декларацію про його принципи.
У 1998 р. На виборах до Верховної Ради України блок СПУ-СелПУ здобув третє місце після КПУ і Руху і отримав 35 місць у Верховній Раді, у тому числі 6 місць здобуто в одномандатних округах: з них від СПУ стали депутатами О.Мороз, С.Ніколаєнко та І.Чиж. У Верховній Раді блок утворив фракцію Соціалістичної і Селянської партій України "Лівий центр".
Третій, завершальний етап VI з'їзду СПУ відбувся 13 червня 1998 р. у Києві. Було визнано необхідність формування широкої коаліції прогресивних демократичних І патріотичних сил для збереження національного надбання і суверенітету України. З'їзд прийняв документ під назвою "Основи внутрішньої і зовнішньої політики як проект закону для розгляду Верховною Радою". На думку делегатів з'їзду, він містив реальну альтернативу антинародному курсу пануючої виконавчої влади. З'їзд також прийняв новий Статут СПУ і доручив Політраді партії розпочати розгляд Програми СПУ у новій редакції.
Історія Соціалістичної партії України - це історія становлення і розвитку партії нового типу на пострадянському просторі. В організаційному будівництві і практичній діяльності СПУ творчо підійшла до спадку соціалістичного розвитку радянських часів, врахувала політичний досвід багатьох соціалістичних і соціал-демократичних партій Європи. Такий досвід, а також власний досвід підказав необхідність тіснішої співпраці з соціалістами інших країн, необхідність вступу СПУ до Соцінтерну.
У червні 2001 р. чисельність СПУ перевищила 50 тис. осіб. Серед вступаючих до партії багато молодих людей, які не хочуть миритися з режимом і системою відносин, нав'язуваних суспільству.
Соціалістична партія України виражає інтереси тих класів і груп населення, що є головною соціальною силою відродження і надією України.
Це насамперед працівники найманої праці - робітники, інтелігенція, селяни, висококваліфіковані фахівці, професіонали виробництва та управління, - так званий "новий середній клас". Він є найбільш соціально активною частиною працюючого населення, незважаючи на соціально-економічні деформації, що відбулися, оскільки найбільше гостро відчуває необхідність переходу до більш прогресивних засобів організації трудової діяльності.
Соціалістична партія України солідарна з підприємцями і керівниками, що зуміли на законних підставах організувати виробництво, яке відстоює інтереси вітчизняного товаровиробника і держави, шукають нові шляхи підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці.
Соціалістична партія України підтримує дрібних власників, які використовують свою особисту працю і власність і мають потребу в захисті від кримінального і державного свавілля.
Знаходячись в опозиції, Соціалістична партія України готує умови для зміни влади в країні і здійснює таку політику.
У теорії:
розробляє реальну програму виходу України з кризи, що забезпечує прогресивні зміни в політичній, економічній, соціальній і духовній сферах суспільства.
В ідеології:
проводить наполегливу і послідовну пропаганду програмних положень партії;
роз'ясняє причини важкого положення людей і шляхи його усунення.
У публічній політиці:
розробляє загальні підходи узгодження дій з іншими партіями й силами опозиційними владі;
проводить роботу з об'єднання всіх опозиційних політичних і суспільних сил, посилення їхнього тиску на владу з метою зміни курсу політики країни, створення умов формування народно-демократичної влади;
бере участь у різноманітних акціях демократичного характеру.
У представницьких органах влади:
перешкоджає зміні законів під потреби кланів, а також прийняттю законів і рішень не в інтересах народу;
ініціює і домагається прийняття законів, нормативних актів, що сприяють рішенню соціальних та інших проблем;
бере участь у формуванні місцевих органів влади, домагаючись зміни їхньої політики в інтересах місцевого населення, контролю за раціональним використанням фінансових і матеріальних ресурсів;
домагається просування в органи влади своїх представників, створення коаліції опозиційних сил.
У соціально-економічній сфері:
активно підтримує розвиток виробничої демократії на підприємствах будь-яких форм власності, розвиток спільної власності й оренди, різноманітних форм виробничого й економічного самоврядування;
здійснює правозахисну діяльність;
шляхом тиску на владу домагається виконання конституційних норм про безкоштовну освіту, охорону здоров?я, соціальний захист.
В організаційно-партійній роботі:
організаційно зміцнює свої ряди, забезпечуючи їхній ріст і удосконалювання структури організації;
готує кадри, що у стані вирішувати задачі різного рівня.
Таким є шлях підвищення авторитету і впливу партії, що забезпечує прихід партії разом з іншими демократичними силами до влади.
[Версія для друку]