nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

 

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

 Парламентські вибори-2012
 Офіційно
Виборче законодавство
Центральна виборча комісія
Політичні партії
Офіційні новини
 Політика
Акції та події
Виступи та інтерв'ю
 Економіка
Події
Інтерв'ю
Аналітика
 Світ про Україну
 Місцеві вибори-2010
 Президентські вибори 2010
 Вибори в Києві 2008
 Парламентські вибори 2007
Указ Президента України
2 квітня 2007
Указ Президента України
25 квітня 2007
Указ Президента України
5 червня 2007 року
Указ Президента України
31 липня 2007 року
 Вибори 2006
Календар виборів
Партії та виборчі блоки партій у виборчому процесі
Аналітика та статті
 Підписка на матеріали

ОУН виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок - Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді.
 
Дві конференції українських націоналістів, що відбулися відповідно 3-7.11.1927 у Берліні та 8-9.4.1928 у Празі, підготували грунт для проведення установчого конгресу 28.1.-3.2.1929 у Відні. Конгрес обрав Провід Українських Націоналістів (ПУН) у складі 9 осіб - Є. Коновалець (голова), члени - Д. Андрієвський, Ю. Васияна, Д. Димчук, М. Капустянський, П. Кожевників, Л. Костарів, В. Мартинець, М. Сціборський, Я. Дуб (гол. суддя), Я. Моралевич (гол. контролер) та прийняв статут і розробив основні засади політичної лінії ОУН. Згідно з первісними заявами, головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури, яка би витіснила окупаційну владу та запровадила уряд, що репрезентував би всі регіони та соціальні групи України. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала легальні українські партії Галичини як колабораціоніські. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці української революції 1917-20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на "свої власні сили", її приваблював фашистський режим Б. Муссоліні, що ніби-то врятував Італію від анархії. На поч. 1930-х рр. в ОУН проявилися розбіжності у поглядах: Є. Коновалець та більшість членів ПУН були прагматичними реалістами, що уявляли свою діяльність у руслі традиційного військового авторитаризму; тоді як молодші члени руху були інтергральними націоналістами, які відзначалися романтично-ірраціональною відданістю. Ці ідеологічні розбіжності у кінцевому рахунку привели до розколу організації. Членами ОУН були переважно студенти та молодь. Немає достовірних даних про чисельність організації, але згідно найвищих оцінок, вона сягала 20 тис, чол. (1939). Проте впливи ОУН значно перевищували кількість її членів. Властивий організації дух самовідданості, що доходив до фанатичної самопосвяти національній справі, виявився надзвичайно привабливим для молодих людей. Можна сказати, що ідеологія ОУН сформувала політичний світогляд цілого покоління західних українців. Найголовнішими виданнями ОУН були легальний журнал "Розбудова Нації" та нелегальні "Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ", "Сурма", "Юнак", "Націоналіст" та "Український націоналіст". Певна кількість легальних газет на Західній Україні перебували під сильним національним впливом. Смерть Є. Коновальця призвело до кризи, хто має бути його правонаступником. Вона викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами ПУН, як жили за кордоном. За боротьбою за владу стояли теологічні розбіжності та розходження між поколіннями. Краєві кадри, які витримували головний тягар підпільної боротьби, складалися з молодих людей, що прагнули до керівництва та без-критично переймали авторитарні ідеї та методи. Сильний вплив на їх світогляд мав Д. Донцов, який пропагував культ волі та сили. Старші провідники ОУН проявляли схильність до більшого консерватизму. Є.Онацький та М. Сціборський, наприклад, наголошували на позитивних рисах італійського фашизму, але засуджували нацизм. Другий Великий Конгрес ОУН, що проходив у Римі 27.08.1939, вибрав головою організації А. Мельника і надав йому титул "вождя", проголосивши його відповідальним лише "перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням". З допомогою такого різкого відходу від своєї консервативної орієнтації ПУН намагався запобігти виклику авторитетові А. Мельника з боку крайових кадрів. Ця міра несподівано привела до протилежного наслідку: С. Бандера, який був випущений з ув'язнення після краху Польщі у 1939, разом зі своїми послідовниками, сформував 10.2.1940 Революційний провід і проголосив своє право спадкоємності. А. Мельник марно намагався розв'язати кризу через переговори. У квітні 1941 фракція С. Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний Конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, вибрав С. Бандеру головою та прийняв програму, що наново підтвердила основні рішення 1929. Більшість крайових членів визнали повноваження С. Бандери, і невдовзі розлам став незворотним. Дві новостворені фракції, за іменами своїх лідерів, стали відомі як ОУН (Б) -"бандерівці" та ОУН (М) - "мельниківці". Впродовж війни ОУН (Б) прийняла назву Революційна ОУН [ОУН (Р)]. Обидві фракції сподівалися використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незалежної української держави. Тому кожна з них шукала тактичного союзу з німцями. Передача А. Гітлером Карпатської України (де молодші члени ОУН допомагали створити Збройні Сили) угорцям у 1939 породила застереження щодо союзу з німцями, але не розхолодило ні одну фракцію. З німецької згоди ОУН (Б) сформувала два батальйони з близько 600 чол., "Нахтігаль" і "Роланд", які задумувалися як ядро майбутньої армії. Вслід за німецьким вторгненням на територію СРСР, ОУН (Б) проголосила 30.06.1941 у Львові Акт створення Української держави і сформувала Українське Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. С. Бандера та кілька його спільників були заарештовані та ув'язнені Гестапо. Багато членів ОУН (Б) були вбиті або загинули у в'язницях і концентраційних таборах. Керівництво організацією здійснював М. Лебедь, який у травні 1943 передав повноваження Р. Шухевичу. Вирішивши будувати незалежну державу, обидві фракції, посилали таємні Похідні Групи в Україну з метою становлення органів місцевого управління зі свідомих українців. Згідно оцінок, їхня чисельність становила близько 2000 чол. (в основному членів ОУН (Б). Ці групи розгортали активну діяльність у великих містах. Група ОУН (М), яка досягнула у вересні 1941 Києва, випускали газету "Українське Слово" та сформувала Українську Національну Раду (на чолі з М. Величківським), що складалася переважно зі східних українців. Її членів було заарештовано у грудні 1941, й більше 40 з них, включно з О. Телігою та їхнім лідером О.Ольжичем, загинули або одразу, або пізніше, декотрі - у Бабиному Ярі. Антигітлерівський рух Опору розпочався з формуванням "Поліськоі Січі", очоленої Т. Боровцем, який співпрацював з ОУН(М). Восени 1942 обидві фракції утворили збройні загони на Волині і Поліссі для боротьби з німцями і радянськими партизанами. У 1943 Українська Повстанська Армія (УПА), що перебувала під контролем бандерівської фракції роззброїла "Поліську Січ" та мельниківські загони і поглинула багато їх учасників. Хоча УПА контролювалося ОУН(Б), серед її членів були люди різноманітних політичних та ідеологічних переконань. Більше того, вона потребувала підтримки широких мас у боротьбі, як проти німецької, так і радянської влади. Багато чого з націоналістичної ідеології, включно з концепцією диктатури, не могло привабити колишніх радянських громадян, які пережили тяжкий досвід партійної диктатури. Отже, настійно необхідним був перегляд ідеології та політичної програми ОУН (Б). На третьому Надзвичайному Великому Зборі 21-25.8.1943 ОУН (Б) засудила "інтернаціоналістичну та фашистську націонал-соціалістичні програми та політичні концепції", так само, як і "російський комуно-більшовизм" та запропонувала систему вільних народів у власних самостійних державах" [як] єдиного ладу, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання" цілому світі". Нова соціальна програма бандерівців в основному не відрізнялася від попередніх, але вона наголошувала на потребі різноманітного соціального забезпечення, участі робітників в управлінні, змішаній економіці, праві вибору фаху й місця праці та вільних торгівельних спілках. ОУН(Б) підтвердила, що вона бореться за свободу друку, слова та думки. Попередня національна політика, суть якої зводилась до гасла "Україна для українців", була полишена заради прав національних меншин. Керівна структура ОУН також змінилася: одноосібне керівництво було замінене колективним. Було обрано Бюро проводу з трьох осіб (Р. Шухевич,З. Матла та Д. Маївський). У липні 1844 було сформовано всеукраїнський представницький орган - Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Більшість її членів були бандерівцями, а Головний Секретаріат очолив Р. Шухевич. ОУН (М) проводила подібну політику та заснувала Всеукраїнську Національну Раду у Львові навесні 1944. У кінці війни А. Мельник знову очолив ОУН (М), С. Бандера та Я. Стецько були обрані у склад керівництва в Україні. У лютому 1946 у Мюнхені було утворено під керівництвом С. Бандери Закордонні Частини ОУН (34 ОУН). На ґрунті перегляду в 1943 ідеологічних засад націоналістичного руху розгорнувся конфлікт між групою представників ОУН (Б) з України (М. Лебедь та ін.) та закордонною організацією С. Бандери. Остання була обвинувачена в протидії до змін та випливаючих з них наслідків - демократизації ОУН (Б), автономного статусу УПА та УГВР, а також відмові від догматизму й елітаризму. У 1953-54 провід ОУН (Б) в Україні знову підтвердив перегляд ідеологічних засад та доручив С. Бандері, З. Матлі та Л. Ребету сформувати новий уряд 34 ОУН. Переговори виявилися безплідними, і в 1956 двоє з проводу - тріумвірату, З. Матла та Л.Ребет, заснували нову організацію, відому як ОУН (Закордонна), або двійкарі(за кількістю лідерів-засновників). Її діячі заснували дослідницьке товариство "Пролог", яке видало "Український Самостійник" та спонсорувало журнал "Сучасність". Після вбивства Л. Ребета у 1957, організацію очолив Б.Кордюк, а пізніше - вдова Л. Ребета Д. Ребет. ОУН(М) після війни розвивала консервативну корпоративну ідеологію. Третій Великий Збір 30.08.1947 обмежив владу лідера, зробивши його відповідальним перед Збором, що мав скликатися кожних три роки, та запровадивши у програму принципи рівності перед законом, незалежності суду, свободи совісті, слова, преси та політичної опозиції. "Національний солідаризм" О. Бойдуника (1945), який модернізував ідеологію організації, обстоював Українську незалежну державу, засновану на співпраці корпоративних соціальних груп. Суперечка між двома фракціями ОУН продовжувалась у Німеччині відразу після війни: вони боролися за домінуючий вплив у таборах переміщених осіб та в еміграційній Українській Національній Рад. ОУН (М) та її союзники здобули контроль над Радою, а ЗЧ ОУН була усунулась від неї. Фракції ОУН мали вирішальний вплив на еміграційну українську громаду. Ідентичність та публічний імідж громади сформувався значною мірою під впливом націоналістичної відданості справі визволення України. Радянська пропаганда прагнула дискредитувати ОУН як нацистських колаборантів та наймитів західних розвідувальних служб. Претендуючи на авангардну роль у боротьбі проти російського імперіалізму, ОУН (Б) намагалася стати домінуючою силою емігрантського життя. Її організацією-прикриттям був Світовий Український Визвольний Фронт (утворений 1973), який включав Організацію Оборони Чотирьох Свобід України (США), Канадську Лігу Визволення України, Союз Українців (Великобританія), Об'єднання Українців у Франції, "Просвіту" (Аргентина), Лігу Визволення України в Австралії та Новій Зеландії та їх філії. Найвизначніші видання фронту: "Шлях Перемоги" (Мюнхен, Львів), "Українська Думка" ("Ukrainian Reviev", Лондон), "Вісник 004СУ" та "Національна Трибуна" (Ньою Йорк) і "Гомін України" (Торонто). С. Бандера очолював ОУН (Б) до його вбивства у 1959; його наступниками були С. Ленкавський, Я. Стецько ( 1968-86), В. Олеськів (1987-91) та вдова Я. Стецька С. Стецько (з 1991). Еміграційні націоналістичні організації, що були засновані у 1930-і рр., такі як Організація Державного Відродження України (США), Українське Національне Об'єднання (Канада) та Українська Національна Єдність у Франції після 1940 стали на сторону ОУН (М). Об'єднання Українців у Великий Британії було засновано у 1949 як суперник Союзу Українців у Великій Британії. Всі ці організації належали до координаційного об'єднання відомого під назвою Ідеологічно Споріднені Націоналістичні Організації. Найвизначнішими виданнями ОУН (М) були "Українське Слово" (Париж-Київ-Львів), "Самостійна Україна" (Чікаго, США), "Новий Шлях" (Торонто, Канада), "Наш Клич" (Буенос-Айрес, Аргентина) та "Хлібороб" (Курітіба, Бразилія). Після смерті А. Мельника у 1964 ОУН (М) очолювали О. Штуль-Жданович, Д. Квітковський (1977-79) та М. Плав'юк (з 1981). В останні два десятиліття політичні угрупування, що знаходилися в опозиції до ОУН (Б) схилялися до тіснішої співпраці та консолідації й утворили ширші об'єднання, такі як Український Демократичний Рух (1976) і Конференція Українських Політичних Партій та Організацій (1979). Суперництво між оунівськими фракціями тривалий час розділяло й виснажувало сили еміграційних організацій, що служили їхнім прикриттям. З метою примирення націоналістичних угрупувань різних напрямків Світовий Конгрес Вільних Українців мав пожертвувати принципом більшості голосів і ефективної процедури прийняття рішень. У 1980 ОУН (Б) перебрала контроль над Українським Конгресовим Комітетом Америки; таким чином останній перестав представляти українську громаду в цілому. Сила та вплив фракцій ОУН занепадають внаслідок асиміляційного тиску, ідеологічних розходжень з західними ліберально-демократичними цінностями. Атрибутами ОУН (М) є: блакитний прапор з націоналістичним Тризубом та власне націоналістичний Тризуб (стилізоване зображення Тризуба з мечем посередині), що виник на печатках ОУН. ОУН (Б) з 1940 послуговується іншою організаційною символікою: чорно-червоний прапор та емблема: меч у колі вістрям донизу, тризуб на ефесі та літери О, У, Н. ОУН (3) відмовилась від використання червоно-чорного прапора як організаційного. Однак усі відлами ОУН визнають за організаційний гімн "Зродились ми великої години" ("Марш Українських Націоналістів") на сл. О. Бабія. Так само визнають "Декалог" С. Ленкавського та "Прикмети характеру українського націоналіста" Д.Мирона.
    [Версія для друку]



 Опитування 
Як Ви вважаєте, чи протирічить продовження терміну перебування Чорноморського Флоту РФ національним інтересам безпеки України?
так
ні
не визначився





Милитва за Україну

Олег Соскін: Про економіку та нову владу
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

TyTa