nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

 

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

 Парламентські вибори-2012
 Офіційно
Виборче законодавство
Центральна виборча комісія
Політичні партії
Офіційні новини
 Політика
Акції та події
Виступи та інтерв'ю
 Економіка
Події
Інтерв'ю
Аналітика
 Світ про Україну
 Місцеві вибори-2010
 Президентські вибори 2010
 Вибори в Києві 2008
 Парламентські вибори 2007
Указ Президента України
2 квітня 2007
Указ Президента України
25 квітня 2007
Указ Президента України
5 червня 2007 року
Указ Президента України
31 липня 2007 року
 Вибори 2006
Календар виборів
Партії та виборчі блоки партій у виборчому процесі
Аналітика та статті
 Підписка на матеріали

 
У розмовах про минуле емоції викликають не так факти, як терміни
10.02.2016 11:26

Яким є шлях до польсько-українського примирення у справі Волинської трагедії? Про це говоримо з радником голови УІНП О. Зінченком .

З радником голови Українського інституту національної пам’яті Олександром Зінченком говоримо про сприйняття Волинської трагедії в українському суспільстві, співпрацю польських та українських науковців та політичний вимір цієї історичної тематики.

Олександре, Ви нещодавно були учасником студійного візиту до Польщі, організованого українським та польським Інститутами національної пам’яті. Яким питанням була присвячена поїздка?

- Це вже четвертий з циклу візитів, який ми організовуємо разом зі Study Tours to Poland – програмою, оператором якої є Колегіум Східної Європи імені Яна Новака-Єзьоранського, розташований у Вроцлаві. Попередні три візити були пов’язані із польським досвідом опрацювання минулого і, зокрема, ознайомленням з роботою польського Інституту національної пам’яті (далі ІНП – ред.). Нас цікавить досвід польських колег як взірець для нашої подальшої праці. Я не відкрию таємниці – порівнювати польський та український Інститути національної пам’яті сьогодні доволі складно. Різниця, в першу чергу, є у кількісних характеристиках: Український інститут національної пам’яті (далі УІНП – ред.) це «величезний» заклад – 38 осіб, тоді як ПІНП має близько 2200 працівників. Так само непорівнюваними є бюджети, структура, повноваження інститутів. У Польщі ІНП має люстраційний відділ, відділ розслідування злочинів проти польського народу, які не мають терміну давності. Ми зараз тільки почали формувати архівний відділ, а у ПІНП у ньому вже працює 900 осіб.

Польські політики, зрештою, також і польські громадські діячі, постійно нагадують – для них важливий діалог з Україною про складні питання у спільному, польсько-українському минулому. Ваші польські колеги-історики зголошують якісь конкретні очікування: на відповідях на які запитання їм особливо залежить, чи може вони навпаки хочуть почути запитання з українського боку?

- Остання поїздка була присвячена досвіду роботи того бюро ПІНП, яке відповідає за освітні проекти. Ми концентрувалися на темі – як оповідати широкій аудиторії про складні сторінки минулого, адже нам залежить, щоб діалог між Польщею та Україною не замикався виключно в академічному колі. У Польщі ми дивилися, як з цією проблемою дає собі раду ПІНП, наша група відвідала також декілька музеїв, які так само мають доволі масштабні освітні програми. Увесь час ми зустрічалися з дуже привітним ставленням з боку польських партнерів. Так, між Україною та Польщею сьогодні стоїть декілька складних питань, які мають історичне підґрунтя. У першу чергу це конфлікт поляків та українців під час Другої Світової війни, та величезна кількість жертв, до якої він призвів. Хочу підкреслити: з українського боку ніхто не заперечує, що це треба відпрацьовувати, проговорювати, пояснювати одне одному свої позиції. Так само треба вивчати факти, відкривати нові документи, створювати дослідницькі програми та видавничі проекти. Власне, цим і має зайнятися Українсько-польський форум істориків, операторами якого є польський та український ІНП. Важлива деталь – це перший випадок в історії, коли Україна є співорганізатором такої ініціативи на урядовому рівні. Несправедливо, що Київ раніше не докладався до фінансування таких проектів. Тепер ми намагаємося хоч якось відновити паритет.

Президент Польщі Анджей Дуда під час візиту до Києва у грудні минулого року сказав фразу, яку зауважила польська громадськість: «Діалог з Україною має базуватися на історичній правді». Ви сказали – проговорити трагічні сторінки минулого – але проговорити якими словами? Українці та поляки різними термінами описують те, що відбулося на Волині у 1943-1944 роках*. Що для українців є «війною», «конфліктом», «трагедією», то для поляків це «етнічна чистка», для багатьох – навіть «геноцид». Як в умовах настільки різних підходів будувати згаданий діалог?

- У цій ситуації дійсно виникає багато проблем. Але є певні константи, яких ми маємо триматися. По-перше, злочинці мають бути названі злочинцями, а жертви – жертвами та гідно вшановані. Тут не може бути заперечень. Але є й неоднозначні моменти. Наприклад, коли Форум польських та українських істориків збирався у Києві, ми дискутували – Сагринь** – чи можна класифікувати як етнічну чистку чи етнічну чистку з ознаками геноциду? Частина присутніх на дискусії погодилася, що такі ознаки можна віднайти. Тепер питання – чи польська громадська думка готова прийняти, що ми говоритимемо про ці події за допомогою тих самих термінів, які зустрічають в резолюції Сейму з 2013 року (відносно Волині – ред.); що з польського боку траплялися, м’яко кажучи, неоднозначні ситуації? По-друге, нелегко точно визначити, з якого моменту починається геноцид. Українці та поляки у цих питаннях мають шкіру дещо різної товщини. Після жахів, які українське суспільство пережило у ХХ столітті, сама ідея, що геноцидом може бути вбивство трьохсот чоловік, для багатьох є незрозумілою. Для українців геноцид асоціюється з Голодомором та Голокостом. Винищили якесь село? Жахливо, неприйнятно. Але на тлі мільйонів, вбитих на українських землях у 30-40-і роки, це видається не до кінця зрозумілим. Емоції ж викликають не так факти, як визначення понять, за допомогою яких ці факти описують.

Протягом останніх років я не була на жодній польсько-українській дискусії на тему Другої Світової війни, під час якої український спікер би не констатував: українське суспільство дуже мало знає про Волинську трагедію, воно не є таким вразливим на цю проблематику, як у Польщі. Якщо це відомо, то що УІНП робить, аби поширити знання про події 1943-1944 на Волині серед українців?

- Можу розповісти що я безпосередньо роблю, щоб українці більше дізналися про Волинь. Я є одним із засновників сайту «Історична правда», там є рубрика «Волинь 43». Там ми публікуємо тексти, які є продовженням дискусії на цю тему. Проблема УІНП все у тих же 38 співробітниках, нам банально бракує ресурсів. Одна тільки декомунізація вимагає величезних зусиль. Але, я наголошую, – ми не відкладаємо цю тему на колись. Одна з перших наших ініціатив – це відновлення діалогу з польськими колегами в рамках Українсько-польського форуму істориків. Тепер для нас головне завдання це щоб ця академічна ініціатива почала обростати іншими проектами. Розмови на цю тему відбудуться під час найближчого засідання Форуму у березні.

У липні цього року матимемо чергову річницю – для українців Волинської трагедії, для поляків – Волинської різанини. Все вказує на те, що польські парламентарії намагатимуться прийняти нову резолюцію, у якій Волинь прямо буде названа геноцидом. Якщо така резолюція буде – на яку реакцію української сторони варто очікувати?

- Колись під час дискусії над моєю книгою «Година папуги», присвяченої Катинському злочину***, професор Ігор Ільюшин запитав: а чи розстріли у Катині є геноцидом? Я відповів, що я не юрист, щоб визначати що, є геноцидом, а що не є геноцидом. Особисто для мене геноцид починається з однієї особи. Якщо є намір знищити людину через те, що вона інша – це, в принципі, вже геноцид. Коли гине людина, то гасне не одна зірка, а ціла галактика, разом з нею у вічність іде велика кількість ненароджених поколінь. Якщо ми сприймаємо Волинь як геноцид поляків, скоєний українцями, то повстає наступне питання: у цьому конфлікті загинули українці, їх справді було менше, але серед них був великий відсоток жінок, малих дітей, старших людей, то це є геноцидом чи ні? Бо намір з боку вбивць був таким самим: знищити цих людей, бо вони не такі, як ми. У мене є знайомі українці, близькі родичі яких загинули від рук поляків. І вони у цій ситуації відчувають певну несправедливість, бо стають як би другим сортом. Їхніх родичів вбили під час етнічних чисток, які у Польщі часто називають «акціями відплати», але за що може платити немовля чи стара людина, яканіколи не тримала у руках зброю? Говорячи про ці речі, ми стаємо не тільки перед питанням права, але й перед питанням моралі. Нас очікує дуже складний діалог на тему польсько-українського минулого, під час якого обидві сторони мають багато усвідомити. Усвідомити яким чином? У 2013 році ми повезли групу журналістів до села Острувки, де українці під час війни вбили велику кількість поляків. Відомий польський історик з Любліні Леон Попек запитав мене, як краще розповісти учасникам поїздки про те, що сталося в цьому селі. Я порадив розповісти про свій людський досвід, родина Леона була пов’язана з цією місцевістю. І він розказав історію, яка всіх і приголомшила, але допомогла досягнути диво порозуміння: коли археологи почали відкривати могили поляків в Острувках, вони не могли збагнути, як вбили цих людей. І ось біля відкритої могили зупинився український селянин, який почав плакати. Він казав, та як же можна так було вчинити з людьми. Його запитали – як? А він – та їх же вбили молотом для бидла. Українець усвідомив, що відбулося, і плакав над могилою поляків.

Ми говорили про діалог на рівні суспільство – суспільство, але є ще діалог між офіційною владою. Українці, які є родичами вбитих та постраждалих через події на Волині, не мають свого об’єднання, яке б виступало з ініціативами до президента чи Верховної ради. У Польщі організації кресов’ян є авторитетними учасниками суспільного життя і мають неабиякий вплив на політичні дебати.

- Останнім часом ці польські середовища виставляють рахунок всім українцям, мовляв, відповідальність за Волинь спочиває на усіх громадянах України. Але: у Другій Речі Посполитій мешкало 4,5 мільйони українців, ще 32 мільйони проживали під совєтами. Тобто, більшість українців ніколи не мала відношення до конфлікту на Волині. Я довго думав, чи у таких випадках існує колективна відповідальність усієї нації? Важко пояснити українцям, які часто мають у своїх родинах і досвід Голодомору, і досвід Другої Світової, що вони є співвідповідальними за події, які відбувалися на терені іншої держави. Це все одно, що звинувачувати поляків через Дзержинського, який був співавтором системи, котра призвела до мільйонів українських жертв. Ми маємо проговорити те, що сталося на Волині, бо зараз цієї теми нема у шкільній програмі, а у публічному дискурсі вона мало присутня. Важливо, щоб в Україні з’явилися проекти, які розповідали про Волинь і з польської, і з української точки зору: що трапилося, як трапилося, за яких обставин, історії конкретних родин. Найкращим ключем до порозуміння є саме особисті історії, бо коли ми виходимо на високий рівень абстрагування і починаємо від визначень, це тільки сприяє початкові нового конфлікту. Є також духовний вимір цієї проблематики. Я часто читаю у польській пресі, що Волинь неможливо вибачити. Але в такому випадку ті, хто це пише, є поганими християнами: у Євангелії від Матвія одразу після Отче наш є рядки, які ясно говорять – християни мають вміти пробачати. Не може бути так, що тільки українці мають вибачитися. Так, українців серед жертв подій 1943-1944 було менше, але чи вони були гіршими? Чи їхні долі не вимагають вибачення та прощення? Я думаю, українське суспільство має стати більш активним у вшануванні і польських, і свої могил. Знаходити ці могили, впорядковувати, молитися на них. Було б чудово, якби це разом робили польські гарцери та українські пластуни. Ці спільні заходи стали б нагодою для щирої розмови про ті події.

Питання, без якого останнім часом не обходиться жодна польська дискусія на тему України – чи буде змінений закон про перелік організацій, які є учасниками боротьби за незалежність України, котрий у Польщі від початку охрестили «законом про героїзацію УПА»? попередній польський очільник Броніслав Коморовський стверджував, що Петро Порошенко склав йому таку обіцянку.

- Цей закон буде змінений, це ясна справа. Усі публічні зобов’язання, які надаються, мають бути виконані. Але, хочу відзначити, окрім польських зауважень є ще зауваження Венеціанської комісії, є зауваження українських експертів, логічно опрацювати їх в одному пакеті, а не вносити зміни за кожним разом. До того ж, зауваження є не тільки до закону про організації, які є учасниками боротьби за незалежність, а також до інших законів, прийнятих 9 квітня минулого року. Як приклад можу навести польську люстрацію: новелізація законодавства відбувалася кілька разів, з 1992 по 2007 роки. Ми хочемо підійти до процесу вдумливо і не зробити чергової помилки. Додам, що у процесі формування думки про пакет декомунізаційних законів у Польщі не можна не зважати на роль польської преси, яка зробила на цьому ґрунті скандал. Закон з переліком організацій, які боролися за незалежність, має десь 70 рядків, усі чотири закони мають понад 1500 рядків, але польські ЗМІ не завагалися назвати ці акти «антипольськими законами». Саме Польща першою визнала українську незалежність. Тому дуже важливо, аби Польща так само визнавала українських борців за незалежність.

* Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства РП; до Волинської трагедії часто зараховують також вбивства на етнічному ґрунті на терені Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, ще близько 15 тисяч українців загинули у так званих «акціях відплати» Армії Крайової. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду». У резолюції, прийнятій 12 липня 2013 року, польський Сейм вжив окреслення «етнічна чистка, що мала ознаки геноциду».

10 березня 1944 року село Сагринь на Холмщині оточила Армія Крайова та польські Селянські батальйони. Вони вбили, за різними оцінками, від кількох сотень до навіть тисячі українських мешканців села.

Катинський злочин – це масове вбивство польських громадян, здійснене загонами НКВС на підставі рішення Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 року. Тоді було розстріляно понад 21 тисячу польських військовополонених та польської інтелігенції, яких взяли у полон після вторгнення Червоної Армії до Польщі 17 вересня 1939 року. В’язнів тримали і вбивали у різних місцях, зокрема у Козельську, Осташкові, Старобільську, Биківні.

 

Польське Радіо

 



<<<   

 [версія для друку]



 Опитування 
Як Ви вважаєте, чи протирічить продовження терміну перебування Чорноморського Флоту РФ національним інтересам безпеки України?
так
ні
не визначився





Милитва за Україну

Олег Соскін: Про економіку та нову владу
Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

TyTa